Книга «Майстер корабля» Юрій Яновський

«Майстер корабля» Юрія Яновського — роман, який руйнує звичне уявлення про українську класику як винятково сільську, похмуру й зосереджену на минулому. Тут є Одеса 1920-х років, кінофабрика, портові кав’ярні, морські пригоди, закохані митці та справжній вітрильник. Написаний 1928 року твір став дебютним романом Яновського й увібрав його власний досвід роботи в тогочасному українському кінематографі.

Розповідь веде То-Ма-Кі — Товариш Майстер Кіно. На початку йому вже понад сімдесят років: він живе в уявному майбутньому, стежить за новими здобутками кіномистецтва й вирішує записати спогади про молодість. Так читач переноситься на Одеську кінофабрику, де молодий То-Ма-Кі працює редактором і разом із режисерами, операторами, художниками та акторами вчиться створювати нове українське кіно.

Його найближчий друг Сев готує морський фільм. Знімальній групі потрібен старовинний вітрильник, однак відповідного судна знайти не вдається. Тоді Директор пропонує надзвичайно сміливе рішення: не споруджувати тимчасову декорацію, а відновити справжній корабель. За роботу береться Професор — знавець архітектури, історії та ремесел, який вивчає старі книжки, добирає різні породи дерева й веде корабельний журнал. Будівництво поступово перетворюється на спільну творчу справу: люди працюють інакше, коли знають, що зроблене ними не розберуть після завершення зйомок, а залишать жити.

До компанії приєднується моряк Богдан. Він приносить із собою оповіді про шторми, далекі порти, Магелланову протоку, полон, утечі та небезпечні зустрічі. Його історії іноді здаються неймовірними, але саме ця суміш пережитого, перебільшеного й майстерно розказаного підтримує авантюрний дух роману. Богдан також долучається до створення майстра корабля — дерев’яної фігури, яку мають установити на носі вітрильника як його охоронця.

Не менше клопоту героям приносить Тайах — незалежна й загадкова балерина. Вона зачаровує і То-Ма-Кі, і Сева, а їхня дружба опиняється під тиском ревнощів та невисловлених бажань. До складного переплетення почуттів долучається й Богдан. Тайах не зводиться до ролі нагороди для одного з чоловіків: вона сама визначає межі близькості, подорожує, пише листи з Мілана й Берліна та шукає власний напрямок у житті.

Роман складається не лише зі спогадів То-Ма-Кі. Яновський вводить листи Тайах, корабельний журнал Професора, морські бувальщини Богдана, роздуми про мистецтво та послання синів оповідача — Майка й Генрі. Окремі часові плани, голоси й історії змонтовано майже як кінокартину. Автор свідомо відмовляється від рівної сюжетної дороги: розповідь відхиляється вбік, повертається назад, змінює оповідача й дозволяє персонажам сперечатися навіть із тим, як То-Ма-Кі пише свої мемуари. За героями легко впізнати людей українського мистецького середовища 1920-х. Прототипом То-Ма-Кі був сам Юрій Яновський, Сева — Олександр Довженко, Тайах — балерина Іта Пензо, Директора — Павло Нечеса, Професора — Василь Кричевський, а Богдана — Григорій Гричер. Проте письменник не створює документальної хроніки: реальні спогади стають матеріалом для художньої гри, романтичної містифікації та роздумів про народження модерної культури.

«Майстер корабля» варто читати за його відчуття свободи й творчого неспокою. Море тут не декоративний краєвид, а жива, мінлива стихія; корабель — водночас реальне судно, кінематографічний реквізит і образ великої справи, яку неможливо завершити наодинці. Це красивий, іронічний та формально сміливий текст про молодих людей, які прагнуть не пристосовуватися до готового світу, а створювати власний.