Книга «Ті, що вірили» Ребекка Маккай

«Ті, що вірили» Ребекки Маккай — це той роман, який з перших сторінок дихає чесністю й великою людяністю. Книга, що стала світовою літературною подією, тримається на двох часових лініях, але насправді говорить про одне: як любов, дружба та пам’ять витримують найжорсткіші удари долі.

У центрі сюжету — молодий артдиректор Єль, який живе у Чикаго 1980-х, у самому епіцентрі епідемії СНІДу. Його друзі помирають один за одним, майбутнє звужується до небезпечної точки, але він продовжує триматися, бо має людей, яких любить, і справу, що дає сенс — рятувати колекцію картин, яка може стати його спадщиною у світі, що швидко гасне.
Єль живе так, ніби кожен день може стати останнім — і саме ця тендітність робить його історію нестерпно емоційною й неймовірно сильною.

Друга лінія переносить нас у сучасний Париж. Нора, подруга Єля та останній зв’язок із минулим, шукає свою зниклу доньку. Вона бореться з власними тінями, намагаючись зрозуміти, що залишилося від людей, яких вона колись любила, і якою ціною зберігається пам’ять.
Її шлях — це подорож крізь провину, втрату й бажання нарешті пробачити себе за те, що вижила.

Разом ці дві історії складають потужну мозаїку про світ, у якому страх стає буденністю, але любов — ніколи. Про те, як легко зламатися і як важко триматися далі, коли навколо гаснуть життя. І про те, що справжня віра — це не релігія, а здатність любити попри біль.

У романі є:

• дружба, що тримає світ на плечах;
• кохання, яке залишається навіть після смерті;
• мистецтво як спосіб не зникнути без сліду;
• пошук себе серед руїн минулого;
• неймовірна емоційність, від якої тремтять руки.

«Ті, що вірили» — це література високої проби, водночас ніжна й безжальна. Роман, який читається як присвята поколінню, що боролося за право жити й кохати. Історія, яка змушує і плакати, і вдивлятися в себе. І книга, яка довго не відпускає — бо в ній дуже багато життя.